У травні 2001 р. на Подолі постав пам'ятник ще одному народному герою козацької доби — Петру Конашевичу-Сагайдачному (1570 — 20 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики слов’янської». Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 р. він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1606 р. неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення у насамперед власних прав та прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 р. на Москву. Він врятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Сагайдачний переміг таких московських полководців, як Волконський, Пожарський, Бутурлін. Після цього походу втратив довіру низового козацтва і був скинутий з гетьманства, але його заслуги не залишилися непоміченими в Польщі і Сагайдачний очолив реєстрових козаків. У 1621 р. Сагайдачному випала нагода знову з’явитися на політичній арені. 15–17 червня 1621 р. у Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала низці країн Європи. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Якуб Собеський мусив визнати: «Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки».

З усім військом Запорізьким Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братство не відважувалися заборонити чи скасувати, бо побоювалися козацтва. За його активної участі на Русі-Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином, Сагайдачний зробив безпрецедентний для свого часу крок — поставив зброю на охорону культури і освіти рідної країни.

Помер від тяжкого поранення отруєною стрілою, яке дістав у битві під Хотином (1621 р.). Перед смертю Сагайдачний заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.

Не випадково пам'ятник великому гетьману було встановлено у 2001 р. на Подолі, адже саме тут, на подільській землі, у Братському Богоявленському монастирі його було поховано у квітні 1622 р. Однак вклонитися могилі Петра Сагайдачного нині українці не можуть, оскільки невдячні нащадки козацького гетьмана не зберегли її.