Урочище Гончари-Кожум'яки

     Назва урочища – Гончари та Кожум’яки – досить пізня. Кожум’яцька слобода згадується у документах лише з XVII ст., а «Гончари» з’являється ще пізніше. Думка про те, що тут з давньоруського часу розміщалися спеціалізовані ремісничі квартали переважно ґрунтувалась на ретроспекції назви XVIII-XIX ст. на давньоруський час.

Перші систематизовані данні з історії урочищ  були опубліковані в середині XIX ст. видатним істориком М. Закревськім у своїй праці «Описание Киева».

     Після описання топографії та забудови Гончарів і Кожум’як М. Закревський наводить історичні документи з наведенням назв урочищ. А саме, актові матеріали Києва де «всё урочище кожевников» згадуються під 1604 роком»

    План Києва 1695 р. полковника Ушакова дає нам уяву про поселення в урочище Кожум’яки на кінець XVII ст.

Археологічне дослідження цього району розпочалось з кінця 60- початку 70 рр. XX ст. Але широкомасштабні роботи прийшлись на період з 1974-1989 рр. коли були відкриті гончарні комплекси XVII – XVIII ст.

Розкопки 1992 р. не виявили гончарного центру давньоруського часу. Дослідження підтвердили розселення урочища принаймні в XVII-XVIII ст. і також дозволили зробити висновки стосовно топографії відкладення давньоруських шарів на території урочищ

   Таким чином, дослідження останніх десятиліть «показали, що більша частина Гончарів та Кожум’як у давньоруський час постійно заселена не була. Можливо, ця територія використовувалася переважно як тимчасовий притулок мешканців Подолу під час повеней, пожеж або ще якогось несподіваного лиха. Тут могли розміщуватись городи, сади, деякі майстерні. Постійно жити тут було не зручно через вузькість ярів, якими текли річки та ручаї, стрімкість схилів. Наявність великої кількості підземних джерел. Існувала загроза як несподіваних зсувів гір, так і затоплень. Вірогідно, саме тому житлова забудова XII – першої половини XIII ст. археологічно була виявлена лише в широкій частині заплави р. Киянки з боку Замкової гори.