Ля́дські воро́та — давньоруська брама, що містилась в районі сучасного майдану Незалежності.

Згадуються в Повісті врем'яних літ під 1151 роком («Борис у Лядьских ворот» — Іпатський літопис)[4][5]. Лядська брама була південним укріпленням Києва.[6]

Через Лядську браму проходив шлях до околиць Києва — Клову, Печерська, Видубичів. Лядська брама була зруйнована під час штурму Києва татаро-монгольськими ордами хана Батия 1240 року.

На воротах розміщено скульптуру Архістратига Михаїла роботи Анатолія Куща.

З перших днів розкопок Лядських воріт  був розвінчаний міф про те, що буцімто Лядські ворота були найслабше укріплені, і тому Батий зміг прорватися через них до Києва. Дослідивши залишки земляного валу, археологи з'ясували, що перед ним протікав штучно заглиблений струмок з крутими берегами, який виконував функцію оборонного рову. Завширшки струмок був приблизно 15-17 м, що робило наступ на ворота майже неможливим: кінна переправа через нього зайняла б не менше 30 хвилин, протягом яких воїн не мав би змоги ані відстрілюватися, ані навіть прикриватися щитом. Таким чином ворота були надійно захищені.
Здогадливий читач може заперечити: а як же взимку, коли струмок замерзав? Річ у тому, що до 1240 р. зимові навали для давньоруської оборонної стратегії були нонсенсом. Єдиним серйозним ворогом Русі тоді були кочові племена (половці та печеніги), які вирушали у поход лише весною або влітку — поки була зелена трава. Восени, коли вона висихала і годувати коней не було чим, кочівники поверталися назад у степ.
З монголами ситуація була іншою. Похід на Русь заздалегідь планувався як широкомасштабне завоювання, а не короткочасний набіг. Взяти її одразу у вересні 1240 р. Батий не міг: рів не давав змоги підтягнути під вал стіноламні знаряддя. Саме тому йому довелося чекати під стінами Києва "10 недель и 4 дни", тобто до кінця листопада — початку грудня, поки струмок не був міцно скутий кригою.