Більшість сучасних дослідників датують початок книгодрукування в Києві та Печерському монастирі 1615 роком. Засновником друкарні вважають архімандрита Єлисея Плетенецького. Навколо лаврської друкарні об’єдналися українські письменники, діячі культури, церкви – Олександр Мигура, Захарія Копистенський, Петро Могила, Афанасій Кальнофойський, Сильвестр Косів, Тарасій Земка, Памво Беринда та ін. Серед перших видань, що збереглися до нашого часу – «Часослов»(1616) та збірка святкових служб на весь рік під назвою «Анфологіон» (1619). У 1627 р. в друкарні Києво-Печерської лаври вийшов перший український тлумачний словник церковнослов’янської мови Памви Беринди. У 1635 р. у лаврській друкарні вийшов «Патерикон» Сильвестра Косова, змінений і скорочений текст пам’ятки давньоруської агіографічної літератури «Патерик Києво-Печерський», у 1638 р. – «Тератургіма» Афанасія Кальнофойського, у 1674 р. – «Синопсис» Інокентія Гізеля.

Невідомо, коли саме був збудований перший дерев’яний будинок друкарні. Близько 1700 р. його замінили новим цегляним одноповерховим будинком, над яким згодом надбудували дерев’яний ІІ поверх. Цю будівлю знищила пожежа 1718 р. Корпус відбудували в 1721–1722 рр., а у 1772–1773 рр. у зв’язку із збільшенням обсягів виробництва, друкарське приміщення збільшили за рахунок надбудови ІІ дерев’яного поверху. Тоді ж для укріплення південної стіни будинку архітектору Шарлю де Шардону замовили спорудження трьох підпірних аркбутанів. Під час пожежі 1849 р. друкарня знову постраждала, після чого у 1851–1856 рр. її капітально відремонтували й прибудували додаткові приміщення. Всі перебудови значно збільшили функціональну площу друкарні, але вкрай зіпсували її архітектуру. Вигляду, якого друкарський корпус набув після цієї останньої реконструкції, зберігся до нашого часу.

У 1972 р. у приміщенні колишньої монастирської друкарні з нагоди святкування 400-річчя виходу першого друкованого видання в Україні було відкрито Музей книги та друкарства.