Копирів кінець – історична місцевість Києва, розташована на північно-західному відрізі корінного берега Дніпра – Кудрявському плато та його північних схилах. Був заміським укріпленим поселенням – густонаселеним торгово-ремісничим посадом, що прилягав до північно-західної частини «міста Ярослава» відразу за Жидівською (пізніше Львівська) західною брамою, тягнувся вздовж гірської гряди в напрямку Глибочицького узвозу. Загальна площа виявленого культурного шару сягає 125 га.

Згадується в літописах під 1121, 1140, 1147, 1150, 1151, 1162, 1202 рр. Уперше «Копыревъ конецъ» згадується в Іпатіївському літописі під 1121 р. як місце, де побудовано церкву св. Івана (Ип. лет. 286).

Цей найменш укріплений район неодноразово піддавався збройним нападам князів, що претендували на київський престол. Являв собою ремісничо-торговий посад міста, який початково, імовірно, був головним осередком сина Ярослава Мудрого князя Святослава – «градом Святослава». Востаннє Копирів кінець згадується в літописі під 1202 р. в описі перемоги князя Романа Галицького над Києвом (Львовская летопись, ПСРЛ ХХ, 142). У пізніших джерелах ця назва не фіксується.

Археологічні дослідження Копиріва кінця періодично велися, починаючи з 1870‑х рр., такими дослідниками, як П. Ложкарьов, М. Каргер, П. Толочко, Ю. Асеєв, В. Зоценко, М. Сагайдак, Я. Боровський, І. Мовчан, А. Козловський, М. Ієвлев та ін. За результатами розкопок останніх чотирьох десятиліть було встановлено ймовірні кордони Копиріва кінця