Поруч з Гостиним двором знаходиться відновлений у 1979-1981 рр. за первісним проектом на старовинному фундаменті. Водорозбірний басейн подільського водогону, накритий дерев’яним наметом, існував тут з XVII ст. Вода йшла до нього з Андріївської та Замкової гір, які пронизують джерела; попід горами стояв зруб-колодязь, з нього вода дерев'яними трубами йшла до ратушного фонтану й далі розходилась по монастирях, потім за валом стікала у канаву – Глибочицю. Новий магістратський фонтан і водогін побудував у 1748-1749 рр. архітектор І. Григорович-Барський. Фонтан являв собою арковий, круглий у плані павільйон, перекритий куполом у стилі українського бароко. Басейн колись прикрашала карбована з міді фігура ангела з ковшиком у руці, звідки лилася вода. Баню завершувала виконана у тій же техніці постать апостола Андрія з хрестом у руці. На його фронтонах у 1780-х рр. викладач Києво-Могилянської академії Брульйон встановив сонячний годинник.

У 1809 р., на відзнаку 100-річчя Полтавської битви, коштом відомого київського ювеліра Самсона Стрільбицького замість ангела було поставлено дерев'яну скульптурну композицію „Самсон, який роздирає пащу лева". У 1914 р. цю скульптуру замінили бетонною копією (оригінал зараз зберігається у Національному Художньому музеї України). З фонтаном пов'язано безліч легенд і переказів. Вважалося, зокрема, що той, хто вип'є „самсонівської води", залишиться жити в Києві.

1934 р. споруду було знесено. За переказами, перший секретар Київського обкому Павло Постишев побачив «Самсона» під час оглядин Києва і наказав усунути фонтан. У 1981 р. пам’ятку було відбудовано у первісних формах (арх. В. Шевченко).