Язичницьке капище. У центрі „града Кия" стояло язичницьке капище. Це був великий культовий центр Полянського князівства, а згодом і Київської Русі. Від язичницького святилища залишився фундамент, складений з необроблених брил пісковику, граніту (частина з яких мала наскрізні отвори), на глиняному розчині. Фундамент мав еліпсоподібну форму (4,2x3,5 м) з чотирикутними виступами (0,7-0,8 м). Із західного боку фундаменту виявлено масивний стовп, в якому шари дуже обпаленої глини чергувались з прошарками попелу та вугілля. Навколо нього була велика кількість кісток і черепів тварин, переважно свійських.

Першим дослідником капища був відомий археолог В. В. Хвойка, який розкопав його 1908 р. на глибині 2,9-3,2 м від сучасної поверхні . Він вважав, що залишки ці належать слов'янському капищу, а стовп є жертовником, на якому тривалий час відбувалися жертвоприношення, про що свідчать численні кістки тварин і шари глини, що чергуються з прошарками попелу та вугілля. Коли жертовник вирівнювався, на нього накладався новий шар глини, в результаті чого й утворився високий масивний стовп.

Час спорудження капища вчені датують VI-VII ст. Його пов'язують з культом дружинно-княжого бога Перуна, перед яким, за літописом, клялись Олег, Ігор і Святослав зі своєю дружиною. В уявленнях давніх слов'ян Перун був богом грому та блискавки й за своїми функціями нагадував грецького бога Зевса, римського Юпітера, скандинавського Одіна .