"Град Кия" розміщувався на північно-східному виступі Старокиївської гори, який являв собою надзвичайно зручне місце для спорудження тут міста. Як показали розкопки, „град Кия" був добре укріпленим. Штучні оборонні споруди вдало поєднувалися з природними: з трьох боків Старокиївська гора мала круті неприступні схили, а з південного (польового) - град був обнесений глибоким (до 4 м) ровом і високим валом з частоколом. У результаті археологічних досліджень ділянок рову вдалося визначити його основний напрямок. Починаючи від північного урвища Старокиївської гори (садиба Національного музею історії України), рів тягнувся спочатку на південь, а потім трохи звертав на південний захід, проходячи вздовж північної стіни Десятинної церкви. Далі проходив через південно-східну частину садиби НМІУ до саду садиби № 6 по Десятинному провулку і, перетинаючи Десятинний провулок, закінчувався біля урвища Старокиївської гори над урочищем Гончари-Кожум'яки.

Таким чином, круті схили гори, що спускалися з північного сходу в бік Дніпра і з північного заходу до урвища Гончари-Кожум'яки, глибокий рів і вал, які захищали городище з південного сходу з боку поля, робили його важкодоступним для ворога.

„Град Кия" займав площу близько 2 га. Але з цього невеличкого клаптика землі на Старокиївській горі й розпочалася в наступні віки розбудова найбільшої в світі держави, що в XX ст. охоплювала 1/6 частину території Земної кулі й простягалася від Балтики до Чукотки й від островів у Північному Льодовитому океані до сухих субтропіків Середньої Азії. Саме Старокиївська гора дала той пасіонарний державотворчий поштовх, результатом якого стало створення України-Руси та всіх наступних державних утворень, витоки яких слід шукати у давньоруському періоді.