Дзвіниця Успенського собору (Велика Лаврська дзвіниця) розташована на Соборній площі. Дзвіниця в об’ємно-просторовому і стильовому рішенні є унікальним зразком типологічної групи висотних монастирських дзвіниць першої половини XVIII ст.

Дзвіниця восьмигранна в плані, чотириярусна, завершена шоломовидною банею з маківкою та хрестом. Висота дзвіниці 96,52 м, діаметр в основі 28,8 м, товщина стін першого ярусу становить близько 7 метрів.

На першому ярусі, у великій круглій залі, передбачалось влаштувати церкву Апостолів Петра і Павла. Зрештою, перший ярус було відведено під книгосховище, на другому розміщено бібліотеку, на третьому підвішено дзвони

На четвертому ярусі за монастирською традицією встановлено годинник з боєм (майстер П. Чернявський). Годинник функціонував 14 років і у 1758 р. його замінили новим (майстер А. Левинський). Треті куранти (майстер І. Кобилін) встановили у 1788 р. і в 1903  замінили новими, виготовленими відомою московською фірмою А. Енодіна. Цей годинник-куранти працює й нині.

На першому ярусі дзвіниці над північними, південними та західними дверима знаходяться кам’яні рельєфи із зображенням Богородиці-Оранти, прпп. Антонія і Феодосія, які являють собою унікальну пам’ятку монументального мистецтва XV ст. – триптих з пам’ятним написом щодо відновлення Успенського собору князем Симеоном Олельковичем.

Збудована архітектором Й.-Ґ. Шеделем у 1731–44 рр. замість дерев’яної, що згоріла під час пожежі на початку XVІII ст. (рештки кам’яних фундаментів дзвіниці, будівництво якої в 1707 р. розпочиналося під керівництвом архітектора Д. Аксамитова, розкопано та музеєфіковано в 2002–2003 рр. поблизу західної стіни сучасної дзвіниці).

Дзвіниця неодноразово ремонтувалась. Дати проведення робіт зафіксовано на стінах фасадів першого ярусу. У 1941 р. дзвіниця постраждала внаслідок вибуху Успенського собору.