Хоча стародавні вали Києва збереглися лише на деяких ділянках, і менш, ніж наполовину від своєї початкової висоти, виявлені тут дубові зруби мають близько 7 м заввишки. Спочатку ж ці зруби піднімалися, як і весь вал, на висоту від 12 до 16 м. Зруби київського валу мали поперечну довжину близько 19 м, поздовжню – майже 7 м. Вони були розділені всередині ще додатковими зрубними стінками (вздовж зрубів на дві, а поперек – на шість частин). Таким чином, кожен зруб складався з 12 камер . Каркас земляного валу складали дерев’яні зруби-городні, заповнені всередині щільно утрамбованим лесом (глиною). Така конструкція пов’язувала насип і перешкоджала його розповзанню. Із зовнішнього боку городні були засипані (забиті) землею. Нахил схилів валу становив 45 градусів, висота складала 5–6 м, ширина основи 15 м, по гребеню валу – 5 м. Між лінією основи валу і краєм рову залишали вузьку смугу землі, мінімальна ширина якої складала близько 1 м (берма), яка перешкоджала сповзанню валу в рів. Глибина і ширина рову відповідали розмірам земляний частини насипу валу, на який йшла земля при його викопуванні. Нахил стін рову до горизонту складав 45–55 градусів. Рови давньокиївських укріплень, швидше за все, були сухими, тобто водою не заповнювалися.