За весь час свого існування в ролі міської площі теперішній Майдан Незалежності змінив кілька назв (згідно з панівною ідеологією та "духом часу"). Спочатку він "без претензій" звався Хрещатицькою площею, потім, коли у 1876 році на ньому було споруджено будівлю Міської думи, — відповідно, Думською. Радянська влада, котра, як відомо, дуже полюбляла експериментувати з назвами, перейменовувала площу тричі — за сімдесят років вона встигла побувати Радянською, імені Калініна та площею Жовтневої революції. Проте у часи Київської Русі це місце звалося далеко не так патетично — Перевесищем (лісова місцевість, де полювали за допомогою "перевесів" — мисливських тенет), а пізніше, коли ліси повирубали, — просто Козячим болотом.
У XI ст. тут проходив кордон "міста Ярослава" — власне, межа Києва, обнесена оборонним валом. Тут же була розташована південна міська брама — славнозвісні Лядські ворота, через які у 1240 р. до Києва увійшов зі своїми військами монгольський "джіхангір" — "Священний воїтель" Бату-хан, якого руські літописи називали Батиєм. Батий, як відомо з підручників історії, давав клятву увійти в місто через Золоті Ворота, які вважав єдино гідними для своєї священної особи, але Золоті Ворота виявилися настільки неприступними, що врешті-решт було вирішено атакувати Київ з півдня — тобто з того місця, де нині Майдан Незалежності.

Але з Лядськими воротами Батиєві спочатку щастило ненабагато більше, ніж із Золотими. Під стінами Києва зібралася всі (!) війська, що брали участь в поході на Русь — безпрецендентний випадок у завойовницькій практиці монголів. Облога тривала довго. Руські літописи з їдкою іронією переможених зазначають, що монголи "стояша перед Києвом 10 недель и 4 дни и едва взяша". Щодо дати цієї трагічної події у літописах розбіжності: одні вказують 19 листопада, інші — "Миколин день" — 6 грудня.